Вишнякова Г.Л.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

ПОЛОГОДОПОМОГА НА ХАРКІВЩИНІ НА ПОЧАТКУ 30-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Положення жінки в Радянському Союзі завжди було особливим. Незвично відносилися до жінки, як до трудівниці, - вона виконувала майже будь-яку чоловічу роботу. Також особливим було і ставлення до жінки-матері. Керівництво державою створило нормативну базу, згідно якої права жінки-селянки захищалися законом.

Спеціальними директивами та розпорядженнями при селянських товариствах взаємодопомоги організовувалися фонди допомоги жінці під час вагітності та пологів. Такий фонд складався • з надходжень (грошових і натуральних), що виділялися з коштів селянських товариств взаємодопомоги;

• з добровільних відрахувань кооперативних та інших громадських організацій; • зі спеціальних дотацій від добровільних зборів на цю мету; • з інших надходжень. За окремими заявами жінці-селянці допомога з фонду видавалася на придбання потрібних для дитини речей, на годування немовляти, на оплату видатків на проїзд в зв’язку з пологами, на часткову оплату потрібної для господарства робочої сили для польових та городніх робіт, коли зазначені роботи припадають на час пологів і післяпологового періоду, а так само на час хвороби, що сталася внаслідок пологів або аборту та на часткову оплату домової робітниці на час пологів і після них за випадків, коли в господарстві селянки нема інших працездатних жінок [1, 41]. Розмір допомоги встановлювався виходячи з кількості коштів фонду та ступеню нужденності особи, що просить про допомогу .

У справі організації пологодопомоги на селі на початку 30-х років ХХ століття було поставлено принципово нові акценти. Особливо пильну увагу звертали на госпіталізацію. Під лікарняним наглядом повинні були знаходитися абсолютно всі жінки з патологічними пологами та максимальна кількість жінок з нормальними пологами.

Для якомога більшого охоплення жіноцтва та надання їм медичної допомоги була створена розгалужена мережа пологових стаціонарів на 5 ліжок із радіусом обслуговування у 5 кілометрів при кожній лікарсько-амбулаторній ділянці. Такі пологові стаціонари мали на меті забезпечити породілля лікарською допомогою та надати гігієнічні умови для пологів та у післяпологовому періоді. Суворо заборонялося використовувати ліжка для інших хворих, окрім надання допомоги при пологах та абортах.

Пологовий стаціонар провадив свою роботу в щільному контакті і під наглядом сільради, що надавало змогу сільській громадськості контролювати роботу цієї установи.

По селах, де неможливо в радіусі 5 кілометрів організувати пологовий стаціонар, організовувалися акушерські пункти. Завданням акушерських пунктів було:

- облік та патронат вагітних;

- нагляд за породіллям в післяпологовому періоді;

- патронат немовлят;

- протиабортна робота.

Акушерці дозволялося приймати нормальні пологи у хворої вдома, але всякого патологічного випадку породілля направляли до найближчого пологового стаціонару. Породіль з першими пологами госпіталізували на всі 100%.

Організація та утримання пологових стаціонарів та акушерських пунктів проводилася з коштів місцевого бюджету та фонду медичної допомоги застрахованим.

Така опіка селянки-породілля була викликана збільшенням кількості абортів. За 5 років з 1925 по 1930 роки їх кількість зросла на 375%. Такий приріст висував аборт, як соціальну проблему, на перший план.

Скептичне, а часом і негативне ставлення лікарів до протизаплідних засобів, не досить енергійне проведення протиабортної кампанії, слабка поінформованість сільської молоді щодо протизаплідних засобів – все це зменшувало можливість успішної боротьби з нелегальними абортами .

У 1930 році Народний Комісаріат Охорони Здоров’я запропонував

• поглибити рівень освіченості молоді шляхом обговорення цих питань на районних та окружних лікарських конференціях, притягаючи увагу широких лікарських мас та іншого персоналу; • у всіх лікарняних закладах, де проводяться прийоми по акушерству та гінекології, систематично популяризувати вживання протизаплідних засобів ( „Преконсоль”, „Контрацептин”) для запобігання небажаної вагітності ; • виділити певні кошти для безплатного розповсюдження протизаплідних засобів серед бідноти, особливо на селі; • організувати відпуск контрацептивів з усіх консультацій як за гроші, так і безкоштовно; • по змозі збільшити мережу платних абортних ліжок, на яких жінки повинні були залишатися не менше, як 3 дні (2 повні доби) після аборту; • аборт за вагітності більше трьох місяців робити тільки за наявних медичних показань при консультації ще з одним лікарем.

Треба звернути увагу на те, що в сільських лікарнях була збільшена кількість ліжок для жінок, що вимагають аборту, а для матеріально забезпечених жінок встановлювалася плата за аборт. Це зроблено було з метою зниження кількості підпільних абортів на селі, ден такі були дуже розповсюджені через гострий брак ліжок в сільський лікарнях. Кошти, отримані від платних абортів, витрачалися наступним чином: 60% йшло на розвиток полого допомоги, а 40% - на поліпшення тодішньої мережі ліжок. Від плати за аборт звільнялися деякі категорії жінок та ті, яким аборт робили з медичних показань.

Довгий час полого допомога на селі носила примітивний характер. Переважна більшість жінок народжувала дітей у себе вдома, в антисанітарних умовах. В кращому випадку пологи проходили під наглядом бабки-повитухи, що однак не зменшувало рівня дитячої смертності та не знижувало захворюваність жінок на гінекологічні хвороби. Що вже й казати про аборти, які робилися необізнаними на цій справі людьми, які щосили приховували свій „вид діяльності”.

З приходом до влади радянського керівництва здоров’я жінки постало на одне з перших місць у здоровоохоронній політиці держави. Адже здорова жінка – це здорове майбутнє держави. Розуміючи це, влада поставила наголос на надані професійної медичної допомоги жінці у справі народження дитини.

Поява розгалуженої сітки пологових амбулаторій, акушерських пунктів, широка сан освіта молоді у питання статевого життя знизили рівень абортів та дитячої смертності. Віднині на варті здоров’я жінки стояли медичні установи, які мали в змозі надати кваліфіковану допомогу породіллю. Такі прогресивні зміни на селі змінили і міркування сільських жінок щодо процесу народження дитини. Лікарська допомога починає потроху становитися обов’язковим компонентом пологів на селі, що свідчить про зростання довіри жінок до лікарняних установ та медичного персоналу.

Література:

1. Збірник найголовніших директив і розпоряджень у справах охорони здоровя (1929-1930). – Х., 1930.